Мистецтво Фландрії ХVІІ ст.  

Мистецтво Фландрії ХVІІ ст.

Предыдущая12345678910Следующая

В ХVІІ ст. нідерландське мистецтво розділилося на дві школи – фламандську і голландську – у зв’язку з поділом самих Нідерландів у результаті революції на дві частини: на Голландію, як почали називати сім північних провінцій, які звільнилися від влади Іспанії, і на південну частину, яка залишилася під владою Іспанії, – Фландрію (сучасна Бельгія).

Центральною фігурою фламандського мистецтва був Пітер Пауль Рубенс (1577–1640). Він народився в містечку Зіген у Вестфалії (Германія). Юний Рубенс ходив до школи при соборі і отримав непогане гуманітарне виховання. Вже у тринадцять років він вирішує стати художником і розпочинає навчання у різних майстрів. В 1598 р. молодого художника прийняли в члени міської гільдії Святого Луки, що дало йому право підписувати та продавати свої картини.

В 1600 р. Рубенс відвідав Італію, побував у Венеції, Флоренції, Генуї, Римі. В 1602 р. він оселився у Мантуї і став на службу до герцога Вінченцо І Гонзага, власника знаменитої колекції живопису. Рубенс копіював та вивчав найбільш прославлені роботи італійських майстрів. За дорученням герцога художник відвідав Іспанію, де ознайомився із творами іспанських художників.

В 1608 р. Рубенс повернувся в Антверпен і одружився з дочкою міського секретаря Ізабеллою Брандт. На честь цієї події Рубенс написав автопортрет із дружиною, відомий під назвою «Жимолостна альтанка» (1609). Молоде подружжя сидить в садку під розкішним кущем жимолості. Власним рисам художник надав відтінок філософського спокою з ледь легкою снагою смутку, погляд юної Ізабелли наповнений живою цікавістю.

В 1609 р. Рубенс був призначений придворним художником, а це давало добру платню, престиж і більшу свободу діяльності.

В 10-х роках Рубенс багато і плідно працював над церковними замовленнями. В 1610–1611 рр. він розписав вівтар антверпенської церкви Святої Вальпургії. Його центральна частина – «Здвиження хреста» – присвячена розп’яттю Христа. Зазвичай художники зображували розп’яття вже здійсненим. Рубенс зробив глядача свідком кари. Кати з лютою рішучістю піднімають хрест. Їх обличчя майже не видно, а напружені м’язи тіл, сталеві лати, тьмяно-червоний одяг зливаються в одну пляму. І здається, що не вони, а жива хвиля підхоплює Христа і несе Його назустріч вірним.

Антична міфологія завжди була для Рубенса джерелом натхнення. Це численні картини, створені художником в перше десятиліття роботи в Антверпені: «Статуя Церери», «Союз Води і Землі», «Викрадення дочок Лівкіппа», «Венера та Адоніс», «Битва греків з амазонками», «Суд Паріса», «Повернення Діани з полювання», «Персей та Андромеда», численні «Вакханалії» та багато інших.



Картина «Союз Води і Землі» алегорично відображає мрії антверпенців поєднати рідне місто з річкою Шельдою. Скільки життєвої сили у фігурах античних богів: Кібели – богині землі і бога морів Нептуна. Це неначе грандіозна алегорія світової гармонії у поєднанні основних сил, за допомогою яких існує світ. Краса композиції, краса колориту, краса людського тіла і спокійна велич жестів утворюють на полотні ту гармонію, яка переконує нас, що вона можлива у світі.

В картині «Викрадення дочок Лівкіппа» всі фігури – викрадачі, дівчата, що відчайдушно чинять спротив їм, здиблені коні – об’єднані за принципом симетрії. В кожній парі положення однієї з фігур в дещо зміненому вигляді повторює другу.

Однією із найдовершеніших картин Рубенса є «Персей та Андромеда». Давньогрецькій міф розповідає про те, як донька царя Кефея Андромеда була принесена в жертву морському чудовиську. Її рятівником став син Данаї та Зевса – Персей. За допомогою щита, до якого була прикріплена голова переможеної ним Горгони-Медузи, Персей вбив страховище і звільнив Андромеду. Рубенс звертається до античного міфу, щоб закарбувати мужній героїзм і вічну жіночість. Як прекрасні блакитні тіні на рожевій білизні ніжного тіла полонянки із сором’язливо опущеними очима і який приємний в своїй легкій переможній ході юний Персей. А над ними сяє богиня слави. Маленькі амури тримають за повід крилатого коня Пегаса, можливо, найкращого коня, народженого пензлем майстра.

В 1614 р. Рубенс перебудував невеличкий будинок в Антверпені у величний палац, а сад прикрасив альтанками і павільйонами в італійському стилі. Там же розташувалася майстерня, де безперервно кипіла робота. Гучна слава супроводжує художника. Його називають «королем живописців» і «живописцем королів». В 1624 р. іспанський король дарує Рубенсу титул дворянина. В 20-ті роки художник виконує ряд замовлень великих європейських монархів. Серед його замовників герцог баварський Максиміліан, іспанський король Філіпп ІV, англійський король Карл І, королева Франції Марія Медичі.

На замовлення Марії Медичі в 1622–1625 рр. Рубенс пише цикл картин (всього 21) про життя королеви («Доля Марії Медичі», «Народження Марії Медичі», «Навчання Марії Медичі», «Коронування Марії Медичі» та інш.). Вони призначалися для одної із галерей Люксембургського палацу, в який, примирившись із сином, королем Людовіком ХІІІ, вона прагнула повернутися. Художник розумів всі труднощі, пов’язані із особистістю замовниці, лиха натура якої, жадібність, вередливість і пиха були добре відомі. Це змусило Рубенса вибрати метафоричний шлях у розкритті теми. Біографічні епізоди життя королеви були трактовані умовно.

Рубенс мав багато учнів, які допомагали йому писати картини. Так квіти і тварин писав Ян Брейгель, натюрморти – Франс Снейдерс. Його помічниками були Антоніс ван Дейк, Якоб Йорданс.

Рубенс написав багато портретів, хоча не був портретистом за покликанням – йому не вистачало психологічного відчуття. Але зрозуміти і відобразити душевні якості близьких йому людей було йому під силу. Такими є «Портрет Ізабелли Брандт» (бл. 1626), «Портрет Сусанни Фоурмен» («Солом’яний капелюшок», бл. 1625), «Портрет Людовіка Нуньєса» (бл. 1627) та інш.

В 1626 р. померла від чуми кохана дружина Рубенса Ізабелла. А за три роки до цієї сумної події художник втратив дванадцятирічну дочку Клару-Сарену. Після смерті дружини Рубенс несподівано для багатьох залишив живопис і в ранзі уповноваженого посла Іспанських Нідерландів в 1630 р. вирушає до Лондона і там підготовлює мир між Іспанією і союзницею Голландії – Англією. Кінець дипломатичної кар’єри в тому ж році співпав із одруженням Рубенса з шістнадцятирічною Єленою Фоурмен, далекою родичкою покійної Ізабелли.

Не дивлячись на велику різницю у віці, пізній шлюб Рубенса був щасливим союзом краси і таланту. Єлена стала незмінною моделлю рубенсівських картин 30-х років. Секрет чарівності Єлени – в простодушній і наївній життєрадісності.

На знаменитому полотні «Шубка» (1638–1640) молода жінка, вийшовши з ванни, накинула на себе чорну шубку. Матове хутро підкреслює перламутрові відтінки і свіжість шкіри. Поза купальниці нагадує античну статую, але все ж це Єлена з її довірливим поглядом і сонячною посмішкою.

Більш прозаїчний «Портрет подружжя Рубенс» (1631). Вони статечно прогулюються садком. Сам художник дивиться на глядача стримано-привітливо, сувора Єлена за щось сварить пасинка Ніколаса, хлопчик слухає її із сумною шанобою.

Серед останніх робіт Пітера Пауля Рубенса – автопортрет 1639 р. Погляд художника уважний та суворий. Обличчя змарніло, стало блідим. Рука вільно лежить на ефесі шпаги. Осанка, як завжди, елегантна, але у всьому відчувається наближення старості. Рубенсу залишилося жити не менше року. Він залишив світу близько трьох тисяч картин і багато малюнків.

Антоніс ван Дейк (1599–1641) зростав у багатодітній сім’ї заможного антверпенського купця. З десятирічного віку почав навчатися живопису, з 1617 р. став найближчим помічником Рубенса, а в 1618 р. його прийняли в гільдію Святого Луки.

Вже в перших самостійних роботах ван Дейка («Коронування терном», бл. 1620, «Святий Мартін та знедолені», 1620–1621) сформувався характерний для нього художній почерк. Ван Дейк швидко став модним портретистом. Художник завжди тонко відчував індивідуальність моделі, чи то відомий меценат Корнелі сван Гест (його портрет написаний близько 1620 р.), чи просте, нікому не відоме подружжя з маленькою дитиною («Сімейний портрет», бл. 1620–1621).

В 1620 р. англійський меценат граф Ерандел запросив ван Дейка до Лондона, де він невдовзі став придворним художником короля Англії Якова І (1603–1625). Зацікавившись італійськими художниками, ван Дейк іде до Італії. Там він створює цілу галерею портретів італійської аристократії: «Портрет кардинала Гвідо Бентівольо», «Портрет маркізи Бальбіані», «Кінний портрет маркіза Бріньоле-Сале», «Протрет генуезької дами з дівчинкою», «Дружина старого сенатора» та інш.

В кінці 1627 р. художник повертається до Антверпена. Серед робіт цього періоду виділяється «Портрет Філіпа де Руа, сеньора де Равель» (1630).

В 1632 р. ван Дейк знову іде до Лондона. Король Карл І Стюарт (1625–1649) радо зустрів майстра, надав йому дворянський титул. Ван Дейк стає першим живописцем короля.

На портреті 1635 р. флегматичний, замислений король зображений під час полювання серед прекрасного пейзажу. Портрети англійської знаті, які ван Дейк постійно писав в ті роки, досить однотипні. Ефектні костюми та прикраси не могли сховати невиразність характерів. Це викликано надмірною замкнутістю замовників: благородні лорди не бажали підпускати художника в світ своїх почуттів. Зате ван Дейку відкрилися душі дітей. В Англії він написав багато дитячих портретів: «Портрет Філадельфії та Єлизавети Уортон», «Діти Карла І» та інш.

В 1641 р. ван Дейк вирушив до Парижа для того, щоб виконати декоративні роботи у Луврі, але запросив за свою працю занадто високу ціну і отримав відмовлення. Перша в житті відмова та дорожні неприємності підірвали здоров’я художника – ледь повернувшись до Лондона, він помер.

Якоб Йорданс (1593–1678), син продавця тканин із Антверпена, в 1607 р. став учнем місцевого художника. В 1615 р. Йорданса атестували у гільдії Святого Луки як художника-декоратора, але в подальшому він присвятив себе живопису.

В картинах Йорданса зацікавлення кожним днем невіддільне від наївної віри в чудо. В селянській родині на скромній трапезі присутній козлоногий сатир («Сатир гостює у селянина», бл. 1620). Шановний бюргер, батько сімейства може стати королем під час свята, коли знайде в своєму шматку пирога запечений біб. Йорданс написав ряд картин на тему цього нідерландського звичаю: «Бобовий король» (бл. 1638), «Король п’є» (бл. 1656) тощо.

Близько 1643 р. Йорданс написав вражаючу картину «Діоген». Велике полотно зображує базар. На першому плані нагромаджені овочі та фрукти. Між горами харчів – майже невіддільні від товару обличчя продавців. І серед цього достатку – зсутула, знеможена фігура старика. Він рухається прямо на глядача із глибини картини, розрізуючи композицію навпіл, як корабель, розсікає хвилі. Божевільний мудрець шукає того, кого можна назвати Людиною.

Йорданс був популярним майстром. До нього зверталися із замовленням королі Англії та Швеції. Але визнання йому не пішло на користь – в останні десятиліття життя він писав одноманітні, майже ремісничого рівня картини.


4221674670631444.html
4221697868567086.html
    PR.RU™